دانلود کتاب Історія Слобідської України

Нарід завжди творить свою історію і державний устрій і його національні форми. Іпро се треба добре пам'ятати, бо усяка інша ненародня історія буде однобока.Щодо історії України, то вона у основі своїй завжди була народною. І справді:рівняючи історію великоросійського народа у московську добу і історіюукраїнського народа під Литвою та Польщею, ми бачимо, що у першій головнемісце зайняло складання Московської держави, котре утворювали більш усьогомосковські царі, а український нарід тоді зовсім не мав своєї власної держави ісвоїх царів і боровся з польською державою. На сю боротьбу він стратив усі своїсили, усе своє завзяття, усе своє життя, пролив ціле море своєї крові. Ранішеукраїнські історики особливу увагу звертали не на внутрішнє життя, а на події, бовони справді були дуже цікаві, поетичні, драматичні, торкалися й народньогожиття, бо їх творив нарід під проводом своїх проводарів — гетьманів, кошовихотаманів і т. п. Але же українські історики 60-х років, як Вл. Антонович, Ол.Лазаревський, стали на інший шлях: вони викинули прапор внутрішньої історіїУкраїни. Я 35 років іду під сим же прапором, бо почав розробляти історіюукраїнського народа з 1882 року і більш усього працював по історії Слобожанщини,бо сам тут пробував. Тепер, коли український нарід скинув кайдани, у ньогозбільшилася потреба знати свою історію. Історію Слободської України треба знатиі нашій інтелігенції, котра працюватиме серед слободсько-українського населення,і самому народові, котрий своєю кровію обороняв цю країну од ворогів.Обробляючи землю, він поливав її своїм потом, творив історію, а тепер захоче йповинен буде її знати, бо сам нині коватиме свою долю, своє щастя, свою волю.Історія Слободської України є частина загальної історії України. І через, те їїзахоче знати і увесь відроджений у своїй національній самосвідомості українськийнарід. А у населення Слобожанщини нехай його національна самосвідомістьпочинається з того, що найближче до нього — з свідомості про те, що творилийого діди та прадіди,— з історії Слобожанщини. І хай ся історія буде справжньоюісторією народа — його подій, його життя, його горя, його радощів, його думок,мрій та надій і знову-таки усього народу — усіх його колишніх станів: і козацтва, ійого старшини, і поспільства, і міщанства, і духовенства з їх матеріальнимиздобутками, просвітою і культурою, з усім національним обличчям.У народів Західної Європи, наприклад, у швейцарців ми бачимо великуприхильність до їх місцевої історії, археології, ми бачимо у них навіть місцевімузеї. Європейські педагоги завжди вимагають, щоб іще з нижчої школипочиналася знайомість учнів перш усього з тим, що вони бачуть біля і навкругисебе, щоб вони це зрозуміли, бо коли зрозуміють, то й шануватимуть, йцінуватимуть, і любитимуть. А коли се буде, то се буде дуже корисне і для науки,бо тоді не гинитимуть так, як нині, пам'ятки нашої старовини. Повинні і ми своюмісцеву історію ввести у програми нижчої народньої школи, у програми шкіл длядорослих і задля позашкільної просвіти.